ТУРИЗМ МІЖ ЕКОЛОГІЧНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ТА ІННОВАЦІЯМИ: РИЗИКИ НАДМІРНОЇ НОРМАТИВНОСТІ

Анотація

У статті досліджується амбівалентний характер екологічного регулювання в контексті інноваційного розвитку туристичної сфери. Підкреслюється, що інноваційний туризм, зокрема екотуризм, сталий туризм та smart-туризм, розвивається на перетині інтересів сталого розвитку, економічної доцільності та екологічної безпеки. Водночас саме екологічна політика часто стає як стимулом, так і бар’єром для впровадження новітніх практик. Надмірна нормативність забезпечує контроль за використанням природних ресурсів, але водночас гальмує процеси модернізації, ускладнює впровадження «зелених» технологій і знижує інвестиційну активність. У країнах Центральної та Східної Європи туристичні підприємства стикаються з надлишковими дозвільними процедурами, що зумовлює затримку запуску інноваційних проєктів. В українському контексті ситуацію ускладнює фрагментарність законодавчої бази та дублювання контрольних функцій різними органами влади, що створює значне адміністративне навантаження на бізнес. Увага приділяється поняттю «екологічного протекціонізму», що проявляється у формі жорстких обмежень на господарську діяльність у туристично привабливих регіонах, у тому числі через регламентацію забудови, модифікації ландшафтів та контроль рекреаційного навантаження. У науковій дискусії наголошується на необхідності переходу від репресивного регуляторного підходу до адаптивного управління, що базується на інтеграції наукових даних, громадської участі та партнерства з бізнесом. Окремі дослідження доводять, що передбачуване та гнучке регуляторне середовище здатне стимулювати інноваційні рішення у сфері туризму, тоді як надмірне регламентування формує «інституційні пастки» й стримує ініціативність. Розглядається проблема конфлікту стратегічних цілей між економічними, соціальними та екологічними інтересами різних груп стейкхолдерів. З одного боку, бізнес прагне максимізації туристичних потоків, з іншого - природоохоронні організації виступають за обмеження рекреаційного навантаження на екосистеми. Цей конфлікт ускладнює впровадження інновацій, які могли б гармонізувати інтереси. Європейський досвід демонструє, що надмірна зарегульованість у низці випадків знижує інвестиційну привабливість і стримує розвиток smart-рішень, еко-глемпінгів чи інтерактивних маршрутів. У підсумку доведено, що головним викликом сучасної туристичної політики є пошук оптимального балансу між екологічними обмеженнями та інноваційним розвитком. Запропоновано шляхи його досягнення: цифровізація дозвільних процедур, впровадження ризик-орієнтованих підходів до контролю, розширення партнерських програм між бізнесом та громадами. Такі механізми здатні одночасно забезпечити охорону довкілля й сприяти інноваційному прориву у сфері туризму.